Доповідь "Особистісно зорієнтований підхід до навчання в працях Василя Олександровича Сухомлинського"




ЗОШ І-ІІ ст. с. В’язівне

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь "Особистісно зорієнтований підхід до навчання

в працях Василя Олександровича Сухомлинського"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала Р. Г. Бондарчук

 

 

 

 

2013

Який принцип особистісно зорієнтованого підходу об'єднує ці дві думки?

Наріжний камінь педагогічного покликання глибока віра, у можливість успішного виховання кожної дитини. Ще одна важлива риса педагогічного покликання — гармонія серця і розуму... радість успіху - це могутня емо­ційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хоро­шою. Турбуйтеся про те, щоб ця внутрішня сила ніколи не вичерпувалась (якщо її нема не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі).

 Змінюються пріоритети часу, а отже, онов­люється, перебудовується й освіта. Вона стає більше зорієнтованою на особистість не тільки учня, а й педагога. Особистісно зорієнтоване навчання змінило парадигми освіти. Його мета — допомогти людині на­вчитися жити, тобто зрозуміти себе, визна­чити ставлення до себе і навколишнього світу, знайти своє місце в житті, реалізувати плани в умовах не тільки школи, а й поза­шкільного закладу.

Проте робота щодо розробки теорії і методики особистісно-орієнтованої освіти поки що далека від завершення і в першу чергу це стосується її концептуальної основи.

У працях класиків української педагогіки К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання й виховання.

Поняття особистісно-орієнтований підхід у працях Сухомлинського відсутнє.

Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно-орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови.

Вся діяльність В.О.Сухомлинського пронизана ідеями особистісно- орієнтованого навчання: неповторності, обдарованості кожної дитини, урахування нерівності розумових здібностей, індивідуалізації навчально-виховного процесу, отримання позитивних почуттів від навчання, навчання через подолання труднощів. Потрібно, щоб школа навчала не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати світ, багатства науки і мистецтва, а вчила жити, щоб у цій школі у дитини проходило справжнє, яскраве самобутнє, неповторне життя.

Вчитель повинен знаходити індивідуальний підхід до кожної маленької особистості, проникати в її внутрішній світ і позитивно впливати на його формування.

Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Необхідно повсякчас відкривати в дитині нове, дивуватися новому, бачити дитину в процесі її становлення.

А це ж і є основні принципи особистісно зорієнтованого підходу, які базуються на орієнтації на особистість, на вмінні вчителя бачити в учневі особистість, які досягаються шляхом партнерських стосунків, гуманізму, поваги, зацікавленості, права на власну  думку, вмінні відбирати  головне, роботі на результат.

«Наріжний камінь педагогічного покликання — глибока віра, у можливість успішного виховання кожної дитини», – вважав великий педагог.

Без віри в дитину, в її сили, без розуміння і відчуття найтонших струн її душі не можна бути справжнім педагогом.

Саме тут має місце принцип єдності цілей вихователів і вихованців у навчально-виховному процесі. У національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті чітко сформульована головна мета української системи освіти - "створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя", що є абсолютно співзвучно із думкою В.О.Сухомлинського.

Наше завдання як педагогів полягає в тому, щоб розбудити дитячу фантазію і своєчасно підкинути ту чи іншу ідею. А потім - тільки встигай спрямовувати енергію школярів у потрібне русло. Треба допомогти дитині досягти результату власними силами.

Слід пам’ятати, що кожна дитина може розкритися повною мірою лише тоді, коли в  неї є розумний, умілий, мудрий вихователь. Тобто, коли особистість учителя яскраво і благотворно впливає на особистість учня. Праця вчителя – формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставиш.

Для цього варто створювати такі умови, в яких учитель найменше залежав би від оточення, не намагався бути про­стим виконавцем у спільній діяльності, працював творчо, з вогником, по­чувався джерелом ініціативи для інших. Дуже важливо, щоб учитель умів із повагою сприйняти цілі своїх вихованців, підтримати їх і коректно підкоригувати в разі необхідності. А відтак, педагог має навчитися: окреслювати перед собою реальні цілі; зіставляти їх із власними можливостями; знати свої слабкі та сильні сторони; визначати конкретні дії; планувати перспективу; правильно оцінювати ситуацію; постійно аналізувати, чи наближає досягнення мети виконання особистої програми.

Отже, головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток кожної особистості.

Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. "У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна ...", — пише ВасильОлександрович у праці "Духовний світ школяра". "Людська індивідуальність дитини неповторна ...", — повторює він у праці "Розмова з молодим директором". Цій темі була присвячена і окрема стаття — "Людина неповторна", що була надрукована у часопису "Народное образованиe" у 1961р. Мабуть, доречним буде навести тут і слова Г.Гейне, на які посилається В.О.Сухомлинський у праці "Серце віддаю дітям": "Кожна людина — це сніг, який з нею народжується і з нею вмирає».

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип неповторності кожної дитини. 

З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О. Сухомлинського – про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей.

Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип визнання відсутності нездібних дітей.

З положення про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов’язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей. "З учнями, що з трудом опановують знання, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Павлиська середня школа", — ми проводимо клопітку індивідуальну роботу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, ми добиваємося, щоб кожний з них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Цей успіх стає моральною підтримкою, яка надихає учня на подолання труднощів у навчанні". Сутність методики такої виховної роботи В.О.Сухомлинський розкриває у багатьох працях. Згадаємо лише одну — "Духовний світ школяра", у якій він пише: "Вихованці, що зазнавали труднощів у своїй розумовій діяльності, часто виконували спеціально підібрані для них види роботи. Вправи, необхідні для закріплення  розвитку знань, давалися їм з таким розрахунком, щоб теоретичний матеріал осмислювався поступово, за складовими частинами і елементами".

Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей. 

Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням можна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих заходів, тонкого і делікатного індивідуального підходу.

Звідси випливає четвертий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу – це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. “Досвід переконує, - пише В.О.Сухомлинський у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок.

Природні задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення – зміст п’ятого принципу особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини.

Отже шостим принципом особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання, що випливає із педагогічних ідей В.О. Сухомлинського, є принцип визначення кожного учня особистістю.

Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О. Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення.

Поважне ставлення до людської гідності, людської особистості учня є, говорячи словами В.О.Сухомлинського, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені у дитини від народження – доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям – безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості.

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора.

Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою, людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою; повчанням; через подолання труднощів і ін. Але насамперед радістю... Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості – пише В.О. Сухомлинський у праці “Духовний шлях школяра”.

Радість – це позитивні почуття.

Переживання як позитивних, так і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті дитини.

Звідси – наступний, сьомий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання – принцип отримання позитивних почуттів від навчання. 

У талановитих дітей успіхи у навчанні можуть породжувати почуття запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним явищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання труднощів. Цю вимогу можна сформулювати як восьмий принцип орієнтованого особистісного навчання – принцип навчання через подолання труднощів.

Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання, пише В.О.Сухомлинський у статті “Розумова праця і зв’язок школи з життям”, є дослідницький підхід до предмета вивчення.

Отже дев’ятим принципом особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання можна вважати принцип дослідницького підходу до предмета вивчення. 

Шкільна пошуково-дослідницька діяльність – один із аспектів самостійного добування знань учнями, якому В.О. Сухомлинський надавав великого значення.

Звідси випливає десятий принцип особистісно-орієнтованого навчання принцип обов’язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання.

Важливим чинником ефективності навчання В.О.Сухомлинський вважав людяність, любов, доброту, чуйність, сердечність, тактовність стосовно учнів.

Одинадцятий принцип, який випливає із цього положення. Модна сформулювати як принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів. 

З цим положенням безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського про розуміння оцінки як інструмента виховання, а не покарання.

Звідси – дванадцятий принцип особистісно-орієнтованого навчання – принцип розуміння оцінки знань учнів як інструмента виховання. 

Положення про взаємозалежність особистості і колективу як сукупності особистостей можна сформулювати як тринадцятий принцип особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу – принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.

Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене Сухомлинським, може розглядатися як чотирнадцятий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип залежності особистості учня від особистості вчителя.

 

Першою вимогою до вчителя є вимога любові до власної справи.

Другою вимогою до вчителя є вимога високої кваліфікації.

Третьою вимогою до вчителя є вимога високих моральних якостей.

Четверною вимогою є вимога творчого підходу до навчання й виховання.

Положення В.О.Сухомлинського про наявність числення складних взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими складовими частинами навчально-виховного процесу може бути сформульоване як п’ятнадцятий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи.

Теоретичні узагальнення В.О.Сухомлинського містять положення, які можуть розглядатися як принципи особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання і можуть бути покладені у його фундамент.

«Ще одна важлива риса педагогічного покликання — гармонія серця і розуму... радість успіху»,- казав В.О. Сухомлинський. Співзвучним з цією думкою є тепер уже виведений принцип єдності інтелекту і почуттів. Треба враховувати, що ро­зум, думки і почуття як дитини, так і вчителя в той чи інший момент залежать від того, що думала, відчувала і як чинила людина у минулому, чим наповнила життєвий досвід. В ідеалі інтелектуальна і емоційна сфери мають доповнювати одна одну. Відчуваючи позитивні емоції у процесі навчання, задоволення від власних досягнень, свою цінність, учитель отримує стимул для подаль­шого розвитку, самовдосконалення. І навпаки, тривожність, хвилювання, низька самооцінка формують низький рівень прагнень та дій особистості, не сприяють подальшому розумовому розвитку.

Переживання вчителем готовності до діяльності, прагнення до неї як до способу успішної самореалізації, позитивний образ самого  себе, коли можеш сказати: «Я - умілий», ситуація «успіху» - це психологічний результат грамотної і поетапної організації з боку вчителя своєї практичної діяльності.

Педагогічна практика свідчить, що навчання успішніше там, де процес торкається душі, серця та почуттів як дитини, так і вчителя.

Психологія особистісно орієнтованого навчання підкреслює, що необхідно не тільки вірити в дитину, знати її проблеми, а відчувати їх, як власні, що називається емпатією. Розвитку педагогічної емпатії передусім сприяє позитивне ставлення до дітей, увага до них. Щоб епатувати, треба навчитися хоча б на деякий час «занурюватися» в роль учня. Потрібно регулярно пригадувати найцікавіші епізоди свого шкільного життя: мрії, тривоги, основні потреби, найяскравіші миті спілкування з однолітками і вчителями, як позитивні, так і негативні.

 Вирішальне значення має психологічна налаштованість педагога. Психологічна готовність вчителя до емоційної дії, зацікавленість у досягненні поставлених цілей, упевненість у собі та учнях передається учням, вони заряджаються цим позитивом і так само емоційно починають  працювати.

Щоб достукатися до учня необхідно бути тактовним і правдивим. Діти дуже швидко розпізнають фальш.

У школі учень має почуватися, як у батьківській хаті. До школи він має бігти, а не йти, знаючи, що в школі він пізнає радість відкриття своєї сутності в цьому мінливому світі. В школі його не образять, на нього не гримнуть, а порадять, підтримають, дадуть можливість розкрити себе, свою творчу обдарованість.

Вчителеві не можна зупинятися ні на один день, треба рухатися від мети до мети. Дитина не готується жити, вона живе і, отже, життя її не завтра, а вже сьогодні має бути яскравим, повнокровним, радісним. І цю радість повинні нести ми, педагоги.

Отож, будьмо гідними наслідниками великого педагога. Вивчаймо його творчість. Майстерно втілюймо в життя всі його настанови і поради. Адже вони були важливі в часи його діяльності, вони актуальні зараз, вони залишаться основою педагогічної роботи і через століття.

 

 

 

 

 



Создан 09 янв 2017